Міжбібліотечний абонемент (МБА) - форма міжбібліотечної взаємодії і бібліотечного обслуговування, що ґрунтується на взаємному використанні фондів і довідково-бібліографічного апарату бібліотек країни. Основна функція МБА – надання у тимчасове користування документів для потреб користувачів інших бібліотек, якщо там ці документи відсутні, згідно зі встановленими правилами та регламентуючими документами.

Уперше пересилання книг в Європі з однієї бібліотеки в іншу зафіксоване ще на початку 16 ст., однак в ті часи така практика мала поодинокий характер.

Організаційні основи МБА у радянських бібліотеках були закладені Народним комісаріатом освіти у «Положенні про обмін книгами» (1918). За цим документом передбачалось створення МБА для наукових бібліотек і надавалось право читачам, що займаються науковою роботою, у разі відсутності потрібної йому книги в одній бібліотеці, замовляти її з іншої у тимчасове користування. Розвитку МБА в наукових бібліотеках сприяли також рішення та резолюції, прийняті у 1924 р. на I Всеросійському з’їзді бібліотечних працівників (1–7 липня) і Першій конференції наукових бібліотек РРФСР (7–12 грудня). Було вироблено основні принципи, згідно з якими МБА розвивався в подальші роки, а саме: взаємозв’язок бібліотек з виробництвом, наукою, культурою; загальнодоступність фондів найбільших бібліотек; участь в обміні книгами бібліотек усіх видів; оплата за отримання видань.

Всенародна бібліотека України (ВБУ) при Всеукраїнській Академії наук у 1924 р. (нині – Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського) започаткувала колективний МБА серед книгозбірень наукових установ ВУАН згідно з «Інструкцією про взаємне користування книгами і журналами між київськими академічними бібліотеками у формі колективного абонемента», підготовленою академічною секцією об’єднання бібліотекарів Києва. Наступного року МБА ВБУ поширився на інші міста. За межі Києва було відправлено 106 книг і 6 рукописів до восьми бібліотек наукових установ. Першими міжміськими абонентами ВБУ були: Державна бібліотека  СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (нині – Російська державна бібліотека), Історико-археологічний музей у Кам’янці-Подільському, Вінницька філія ВБУ та ін.

Певний час право користування МБА надавалося лише книгозбірням науково-дослідних установ і ВНЗ. Література надсилалась за профілем діяльності організації в обмеженій кількості.

У 1928 р. в СРСР було запроваджено систему єдиного міжбібліотечного абонемента. ВБУ встановила зв’язки по МБА з великими науковими бібліотеками Москви, Ленінграда, Одеси, Харкова та інших міст. Кількість літератури, яку бібліотека пересилала міжміським абонентам, постійно зростала. У 1934 р. набуло чинності союзне «Положення про міжбібліотечний абонемент», а в 1955 р. цей документ було оновлено. У ньому офіційно визначено порядок і загальні правила користування МБА для всіх бібліотек країни незалежно від їх відомчого підпорядкування. Проте багато бібліотек фактично або не брали участі в МБА, або обмежували доступ до використання своїх фондів іншим бібліотекам.

Остаточно структурування системи МБА в СРСР, обов’язкової для бібліотек всіх  відомств, було оформлено у 1960 р. на підставі «Положення про єдину загальнодержавну систему міжбібліотечного абонемента в СРСР». В основу системи був покладений територіально-галузевий принцип, що передбачав створення регіональних центрів МБА (універсальних і галузевих) і територіально-ступеневий розподіл і перенаправлення замовлень. Це дозволило помітно активізувати використання фондів бібліотек на місцях (особливо в центральних регіонах), зменшити обсяг запитів, адресованих найбільшим бібліотекам – всесоюзним центрам.

В Україні, починаючи з 1955 р., найбільший обсяг замовлень по МБА припадав на ДРБ УРСР ім. КПРС (нині – Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого). Важливої частиною діяльності закладу була підготовка і забезпечення бібліотек регіонів інструктивно-методичними матеріалами з питань МБА. Особливо активно ця робота велась у 1970-і роки, на які припали організація, становлення і розвиток єдиної державної системи міжбібліотечного абонемента.

Послугами МБА користувалися десятки тисяч бібліотек – від великих столичних до сільських, керуючись у цій роботі ГОСТ 7.31.-81 «Единая государственная система межбиблиотечного абонемента: инструктивно-методические указания» та ГОСТ 7.31-89 «Единая государственная система межбиблиотечного абонемента. Общие требования» (обидва згодом втратили чинність).

Практичну допомогу удосконаленню єдиної системи міжбібліотечного абонемента надала участь бібліотек УРСР у всесоюзному дослідженні «Раціональне розміщення і використання бібліотечних ресурсів у країні» (1981-1986). Воно дозволило з’ясувати динаміку розвитку діяльності МБА, дало змогу оцінити масштаби взаємовикористання бібліотечних фондів через МБА, зробити висновок про високий ступінь відповідності бібліотечного фонду інформаційним потребам населення регіону, виявити невикористовувані резерви, звернути серйозну увагу на необхідність рівномірного розподілу потоку замовлень між бібліотеками (універсальними і галузевими), налагодження взаємодії між ними тощо.

Рівень міжбібліотечного обслуговування і ефективне функціонування регіональної системи МБА значною мірою залежали від організації інформації про фонди бібліотек.

Організаційно-методична діяльність бібліотек із міжбібліотечного обслуговування абонентів була спрямована на підвищення надійності функціонування системи. Важливе місце посідало поліпшення якісних показників – підвищення оперативності та повноти задоволення запитів абонентів. Унаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин вагомих результатів у цьому плані не було досягнуто.

Через МБА, а також через заочний абонемент читачі мали можливість отримати вітчизняні та іноземні книги в оригіналах, мікрофільмах або копіях, а також замовляти видання із-за кордону через міжнародний міжбібліотечний абонемент (ММБА).

З припиненням існування СРСР і початком соціально-економічних перетворень в Україні відбулись суттєві зміни у бібліотечній справі, які стосуються і діяльності МБА. Зокрема, із-за обмеження фінансування відповідних видатків документи по МБА абонентам з інших населених пунктів пересилаються за рахунок бібліотеки-замовника. Ця обставина, повсюдне поширення Інтернету та інші чинники призвели до зменшення обсягів замовлень по МБА. Використання традиційних форм обслуговування у поєднанні із впровадженням сучасних технологій в бібліотеках України (електронне замовлення документів, електронне доставляння документів) дає змогу більш повно й оперативно задовольняти інформаційні потреби користувачів МБА.

Як окремі підрозділи відділи МБА існують у великих бібліотеках. У середніх і невеликих книгозбірнях функції МБА виконує відділ абонемента або відділ використання бібліотечного фонду. У рамках МБА кожна бібліотека може бути замовником документів і одночасно фондоутримувачем з функціями видачі документів по МБА іншим книгозбірням.

Чекалін П. І. МБА в Українській РСР на новому етапі розвитку / П.Чекалін // Бібліотекознавство і бібліогр. – 1985. – Вип. 25. – С. 46-51;

Чекалін П. І. Республіканська бібліотека ім. КПРС як регіональний координаційний і методичний центр МБА / П. Чекалін // Бібліотекознавство і бібліогр. – 1991. – Вип. 30. – С. 40–49;

Мошковська Н. І. Лінії ММБА та МБА – канали ефективної інформації / Мошковська Н. І. // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наук. праці НБУВ. – К., 1998. – Вип. 1. – С. 297–305;

Афанасьєва Л. Проблеми МБА і шляхи їх вирішення в умовах новітніх інформаційних технологій / Людмила Афанасьєва // Наук. праці НБУВ . – Київ, 2002.– Вип. 9. – С. 543-547;

Чупріна В. МБА: стан, проблеми та перспективи / Вікторія Чуприна // Наук. праці НБУВ . – Київ, 2002.– Вип. 9. – С. 535-543.